Статтю підготував О. Горбатовський, екс-заступник Голови Державного комітету України у справах містобудування і архітектури. У статті описано основні джерела тепловтрат у житлових будинках, а також коректні підходи до термомодернізації будинку та обліку енергії, що дозволяють знижувати вартість утримання житла. Для широкої аудиторії.

Кожний товар, послуга, ресурс мають свою вартість, і плата за споживання має відповідати об’єму споживання – ця істина зрозуміла і ні в кого не викликає сумніву. Також зрозуміло, що об’єм споживання має іти в ногу нашими можливостям. Кожен з нас, плануючи свої витрати у магазині, дізнається ціну бажаного продукту і порівнює її з можливостями свого гаманця. Тільки після цього ми вирішуємо, яку кількість продукту купувати. Те саме має бути і в користуванні житлово-комунальними послугами: необхідно мати механізми регулювання об’єму споживання цих послуг  і точно знати спожитий об’єм, щоб оплачувати саме його.

У стосунку до більшості енергоресурсів, які ми споживаємо в житлово-комунальній сфері цей принцип діє. Єдиний прикрий виняток – теплова енергія. Так, в нашому побуті давно стали звичними поквартирні лічильники газу, електроенергії, холодної і гарячої води, а для регулювання цих ресурсів – різні вимикачі і крани. Якщо керуватись простими правилами на кшталт вимикати світло перед виходом, не вмикати без потреби і т. ін., то можна оптимізувати споживання цих ресурсів, а поквартирні засоби обліку дозволять чітко визначити об’єми їх споживання і платити за фактично спожиті ресурси.

На жаль, у споживанні найдорожчого енергоресурсу – теплової енергії – ситуація дещо інша. Мешканці більшості будинків, зведених до 2010 року, не мають можливості регулювати і вимірювати теплоспоживання своїх квартир. Останнім часом держава вжила низку заходів для належної організації теплоспоживання на загальнобудинковому рівні, завдяки чому сьогодні майже всі багатоквартирні будинки обладнані теплолічильниками. Це дало можливість співвласникам платити загалом за фактично спожиту теплову енергію.

Однак розподіл загальної кількості теплової енергії, що зареєстрована загальнобудинковим теплолічильником, між співвласниками окремих квартир будинку здійснюється за квадратними метрами площі їхніх квартир і абсолютно не враховує індивідуальних зусиль кожного з них, спрямованих на економію теплової енергії. Такий принцип розподілу не можна назвати чесним і справедливим: кожен має платити за реально спожиту кількість тепла і притому мати можливість впливати на своє теплоспоживання. Досягнути цього можливо лише шляхом поквартирного обліку і регулювання. І щоб зрозуміти, наскільки поквартирний облік і регулювання тепла можливі в конкретному будинку, необхідно розглядати проблему в трьох аспектах: технічному, організаційному і фінансовому.

Технічний аспект

Організація поквартирного регулювання в наявних житлових будинках з технічного погляду не викликає проблем. Для цього потрібно на кожному опалювальному приладі (радіаторі) в будинку встановити радіаторні терморегулятори. Завдяки своїм конструктивним особливостям ці прилади дозволяють підтримувати заданий температурний режим у приміщенні, де їх встановлено. З їхньою допомогою кожний власник квартири може забезпечувати бажану температуру в кожній окремій кімнаті своєї квартири. Наприклад, у вітальні і в дитячій: комфортні 22-24 ̊С – а на кухні і в спальні на кілька градусів менше. Ба більше, на час відсутності мешканців (вихід на роботу або від’їзд у відпустку) температура у квартирі може бути знижена до мінімально допустимих +16 оС, щоб не допустити замерзання опалювальних приладів. Це дає власникам квартир інструмент для оптимізації теплоспоживання свого житла, залежно від потреб і бажань.

Натомість поквартирний облік теплоспоживання в більшості будівель житлового фонду України організувати складніше. Досить просто його організувати лише в тому разі, коли будинок має горизонтальну схему теплорозподілу з поквартирними вводами. Достатньо встановити теплолічильник на такому вводі – і проблема розв’язана. Однак в наявних будинках такі схеми трапляються вкрай нечасто, хоча і є обов’язковими для всіх без винятку сучасних будівель.

Більшість будинків, побудованих до 2010 року, мають вертикальну схему теплорозподілу, одно- або двотрубну, в якій до вертикальних стояків під’єднано по одному опалювальному приладу на кожному поверсі. В цьому разі проблему обліку технічно також можна вирішити. По-перше, можна переробити вертикальну схему на горизонтальну і встановити теплолічильники на кожну квартиру, як описано вище. Але таке рішення досить дороге і потребує значних капітальних робіт з демонтажу старих мереж і прокладення нових, що навряд підтримають всі співвласники квартир.

Вертикальна і горизонтальна схеми
Вертикальна і горизонтальна схеми теплорозподілу в будинку

Втім, сучасні технології пропонують легший спосіб, як організувати поквартирний облік теплоспоживання для будинків з вертикальною схемою розведення, – шляхом використання так званих приладів-розподілювачів теплоспоживання. Такі прилади не є теплолічальниками, однак постійно контролюють температуру повітря в приміщенні і температуру теплоносія, що надходить у конкретний радіатор, а також дозволяють визначити, яку частку від загальнобудинкового теплоспоживання взяв на себе саме цей опалювальний радіатор за певний період часу. А далі все дуже просто: знаючи загальне теплоспоживання будинку протягом місяця (за показниками загальнобудинкового теплолічильника) і частки всіх опалювальних приладів в цьому теплоспоживанні (за показниками всіх приладів-розподілювачів, які зчитуються дистанційно), не складно визначити конкретне теплоспоживання кожним приладом та, відповідно, й кожною квартирою. До того ж для цього існують спеціальні комп’ютерні програмні комплекси і весь процес зчитування результатів і проведення подальших розрахунків здійснюється в автоматизованому режимі.

Прилад-розподілювач
Прилад-розподілювач тепла на радіаторі

Описана вище система організації поквартирного обліку з використанням приладів-розподілювачів теплоспоживання має цілу низку переваг. Встановлення приладів-розподілювачів не потребує складного  монтажу – вони  прикріплюються до  радіатору опалення. Крім цього, розподілювачі на різницю від теплолічильників не потребують періодичної повірки і мають 10-річний термін експлуатації. Оскільки є можливість дистанційно зчитувати результати, контролери теплопостачальної організації не повинні щомісячно відвідувати квартиру. Треба все ж таки відзначити, що  ця система обліку буде ефективною, коли приладами-розподілювачами буде обладнано хоча би половину радіаторів системи опалення в багатоквартирному будинку (згідно з Законом України «Про комерційний облік теплової енергії і водопостачання»), а  найліпше – якщо всі 100% радіаторів.

Варто також сказати, що улаштування поквартирного обліку і регулювання теплоспоживання можливе лише якщо виконати одну з найважливіших умов: в будинку повинен бути встановлений індивідуальний тепловий пункт з функцією погодозалежного регулювання теплоспоживання на загальнобудинковому рівні.

На жаль, в більшості наявних будівель ще й досі використовуються теплові вузли  елеваторного типу, які можуть працювати лише за незмінного (постійного) гідравлічного опору у внутрішньобудинковій тепловій мережі, а будь-які зміни цього опору виводять гідроелеватор (як водоструменевий насос) з ладу й призводять до порушень або взагалі до зупинки циркуляції теплоносія. Саме тому застарілі теплові вузли потрібно замінити сучасними індивідуальними тепловими пунктами (ІТП) з насосною циркуляцією і автоматизованою системою регулювання теплоспоживання.

Організаційний аспект

Для того щоб поквартирний облік та регулювання стали широко розповсюдженими, необхідно вирішити цілий ряд організаційних питань, і майже всі вони потребують колективного рішення всіх співвласників в будинку. Суто теоретично будь-який співвласник може індивідуально, пройшовши через всі необхідні процедури, обладнати свою квартиру засобами обліку і регулювання, але навряд чи він побачить скорочення рахунків на оплату теплової енергії. Натомість, якщо всі співвласники квартир будинку об’єднані в єдиний колектив (наприклад у будинку створено ОСББ), то досягнути результату буде простіше, і його 100% відчують всі мешканці дому.

По-перше, ОСББ може провести необхідну підготовчу роботу для улаштування поквартирного обліку і регулювання, залучити фахівців, що виконають всі необхідні технічні та економічні розрахунки, провести роз’яснювальну кампанію серед мешканців будинку – і в підсумку затвердити програму реалізації цього заходу на загальних зборах ОСББ.

По-друге, ОСББ простіше, ніж окремим співвласникам, організувати виконання такої програми, вибрати підрядну організацію через відповідний тендер і в такий спосіб підібрати найбільш оптимальний варіант реалізації як за термінами, так і за ціною.

І по-третє, після реалізації програми (особливо якщо для обліку застосовані прилади-розподілювачі) ОСББ легше вибрати організацію, яка буде займатися розподілом теплоспоживання між співвласниками квартир будинку. Варіантів тут кілька: ОСББ може взяти на себе цю функцію, або залучити для цього спеціалізовану компанію, або домовитися з теплопостачальною організацією, щоб вона займалася таким розподілом.

Інакше кажучи, з огляду на сьогоднішні реалії, ОСББ, як організований колективний власник житлового будинку, може і повинен займатися улаштуванням поквартирного обліку і регулювання – це найоптимальніший варіант вирішення проблеми справедливого розподілу та оплати за спожите тепло в багатоквартирному будинку.

Фінансовий аспект

Успішне впровадження поквартирного обліку і регулювання безпосередньо пов’язане з вартістю обладнання та супутніх робіт. Наведемо орієнтовну інформацію. Так, вартість теплолічильників з монтажем коливається в межах 2-5 тис грн. Вартість радіаторних терморегуляторів – близько 500-700 грн. Стільки ж коштує прилад-розподілювач теплової енергії. Монтаж радіаторного терморегулятора обійдеться в 300-500 грн, ну а монтаж розподілювача практично безкоштовний. Вже знаючи вказані цифри, кожен може сам порахувати, які витрати потрібні на організацію обліку і регулювання у своїй квартирі.

Втім, якщо реалізовувати проект колективно, в рамках ОСББ, вартість робіт може бути значно нижчою за рахунок знижок, які надають постачальники обладнання та виконавці робіт у разі гуртових замовлень. Крім того, такі проекти можна реалізовувати за державної підтримки на основі співфінансування, коли частину коштів (до 90%) компенсує держава та місцева влада. Решту коштів мають сплатити співвласники будинку.

І наостанок, пропонуємо читачам самим відповісти на запитання із заголовку статті. Думаємо, що відповідь буде однозначна: ані в технічному, ані в організаційному, і навіть у фінансовому плані немає особливих складнощів у розв’язані питання справедливого обліку та нарахувань за спожите тепло. Це підтверджують і результати, отримані в сусідніх країнах: Словаччині, Чехії, Польщі, де років двадцять тому становище централізованих систем теплопостачання було схоже на наше. Але впровадження систем поквартирного обліку і регулювання теплоспоживання (зокрема і з використанням приладів-розподілювачів) дозволило їм створити справедливу систему оплати за теплову енергію, яка ефективно використовується і сьогодні.

 

Оцініть статтю:
[Всього оцінок: 2 Середній рейтинг: 5]

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here