Статтю підготував О. Горбатовський, екс-заступник Голови Державного комітету України у справах містобудування і архітектури. У статті описано основні джерела тепловтрат у житлових будинках, а також коректні підходи до термомодернізації будинку та обліку енергії, що дозволяють знижувати вартість утримання житла. Для широкої аудиторії.

Останнім часом ми досить часто стикаємося з поняттям «тепловтрат» – і не просто стикаємось, а намагаємося з’ясувати – що це таке? Інтерес зумовлено тим, що ці втрати оплачуємо ми, ще й за умов постійного зростання тарифів. Зі ЗМІ та від спеціалістів ми знаємо, що в нашій країні при централізованому теплопостачанні в багатоквартирних будинках показники тепловтрат у 3-4 рази перевищують середні європейські показники.

У свідомості більшості громадян укоренилась думка, що в цьому винні теплопостачальні компанії, їхня неефективна робота і жахливий стан теплового господарства. Мовляв, зношені котельні марно спалюють дороге паливо, діряві тепломережі обігрівають двір, а плату за наслідки своєї недбалої роботи і супутні втрати перекладають на власників квартир.

Джерела і причини тепловтрат

Спробуємо з’ясувати, наскільки це справедливо. Якщо подивитись на структуру тепловтрат при централізованому теплопостачанні, то вона, за інформацією спеціалістів, така:

  • 5% теплової енергії втрачається на стадії теплогенерації, тобто під час виробництва її в котельнях і на ТЕС;
  • 10-15% втрачається на стадії транспортування до споживача, при тому ці значення отримані на практиці і враховують нинішній стан подавальних тепломагістралей з їхніми протіканнями, порушеною теплоізоляцією та ін.;
  • 80-85% втрачається на рівні конкретних споживачів – в житлових будинках.

На перший погляд, може здатися, що спеціалісти, які представили цю інформацію, помиляються. Адже в міру зростання тарифів на опалення багато з власників квартир поміняли застарілі вікна на енергоефективні, дехто утеплив зовнішні стіни своїх квартир, тобто сприяв скороченню тепловтрат своїх будинків. І незважаючи на це, плата за опалення не знижується, а навпаки – зростає. Пояснити це доволі просто: ми пожинаємо плоди радянського періоду господарства, коли системи централізованого теплопостачання облаштовувалися без можливості регулювати теплоспоживання, а загороджувальні конструкції будівель мали величезні тепловтрати.

В той період, як і зараз, системи опалення конструювали і розраховували на підставі тепловтрат будівлі. Алгоритм приблизно такий: до будівлі необхідно доставити таку кількість теплової енергії, яка би компенсувала його тепловтрати і підтримувала взимку комфортні температурні умови в його приміщеннях. Притому розмір цих тепловтрат зовсім не цікавив проектувальників, ніхто навіть не задумувався про енергозбереження, головне було дати людям тепло. Енергоносії коштували копійки, тому який сенс був їх економити.

Сьогодні ситуація змінилась докорінно. Ринкова економіка диктує іншу систему ціноутворення, в якій енергоресурси мають адекватну вартість, визначену попитом і пропозицією, орієнтовану на світовий рівень. Держава певний час стримувала ріст цін на енергоносії шляхом дотацій із держбюджету, поступово зменшуючи ці дотації (адже такі можливості не є безмежними), що і зумовило поетапний ріст тарифів на комунальні послуги.

Способи ліквідації тепловтрат

Рано чи пізно ціни на енергоресурси в нашій країні вийдуть на світовий рівень, стабілізуються і тарифи, за якими ми будемо оплачувати спожиті ресурси. Безумовно, вони будуть вищими, ніж сьогодні, і компенсувати цей ріст можна лише одним шляхом – підвищенням енергоефективності власного житла і житлово-комунального господарства загалом.

Чи є можливість для цього? І світовий досвід, і численні приклади в нашій країні дають позитивну відповідь. Сучасні технології і обладнання дозволяють вирішити майже будь-яку проблему в цьому напрямі.

Термограма труб внутрішньобудинкової системи теплопостачання, дверей, вікон, цокольного поверху
Термограма труб внутрішньобудинкової системи теплопостачання, дверей, вікон, цокольного поверху. Показує ділянки тепловтрат

На рівні теплогенерації вони вирішуються шляхом використання котельного обладнання з високим коефіцієнтом корисної дії. Багато виробників пропонують широку гаму різних котлів як за продуктивністю, так і за типом палива, з ККД, що сягає 100%. Заміна застарілих котлів на сучасні дозволяє в 2-3 рази скоротити (і так малі) тепловтрати в процесі виробництва теплової енергії.

Також просто зменшити тепловтрати під час транспортування теплової енергії – достатньо перекласти зношені теплотраси, поміняти їх на безканальну прокладку з попередньо ізольованих труб. Таке рішення дозволяє звести майже до нуля тепловтрати в тепломагістралях. Ба більше, можна встановити системи контролю за станом тепломагістралей, які своєчасно відреагують на будь-які витоки теплової енергії на всіх ділянках теплової мережі. Такі системи ефективно працюють в багатьох західноєвропейських містах і тепловтрати в мережах там не перевищують 1%.

Дещо складніша ситуація зі зменшенням тепловтрат в багатоквартирних житлових будинках. Як вже зазначалось, в радянський період на величину тепловтрат через зовнішні загороджувальні конструкції (стіни і вікна) не звертали особливої уваги, нормативи теплового опору загороджувальних конструкцій були дуже низькими. Товщина зовнішніх стін визначалася з огляду на їхню опорну здатність, щоб забезпечити стійкість будівлі,теплотехнічні розрахунки (визначення тепловтрат) проводили за прийнятими конструкціями огорожі. За такого підходу тепловтрати в 2-3 рази перевищували потреби в тепловій енергії, що йшла на створення нормативного температурного режиму в приміщеннях дому, і, по суті, основна її частина йшла на опалення вулиці. Наприклад, якщо би будинки проектувалися за нинішніми теплотехнічними нормативами, то товщина зовнішніх цегляних стін мала би бути більшою за 1,5 м, а не 51 см, як у більшості наявних будівель.

Термограма житлового будинку і його вікна
Термограма житлового будинку і окремого вікна

Утеплення стін і заміна вікон

Очевидно, що зменшити тепловтрати через зовнішні огородження можна завдяки утепленню і заміни застарілих вікон на сучасні енергоефективні. Існує досить багато технологій утеплення зовнішніх стін із застосуванням сучасних теплоізоляційних матеріалів і різними конструктивними рішеннями. Для того щоб досягти прогнозованого результату, необхідно дослідити зовнішні стіни, провести необхідні розрахунки і на основі цього вибрати найоптимальніший варіант утеплення. Як засвідчує досвід інших країн, завдяки утепленню можна звести тепловтрати через зовнішні огорожі майже до нуля, але для цього потрібен утеплювальний шар (пінополістирол, базальтове волокно і т. ін.) завтовшки понад 1 м, що навряд можна вважати розумним рішенням. В наших умовах достатньо шляхом утеплення довести тепловий опір зовнішніх огорож до нинішнього нормативного рівня – і притому товщина утеплювача буде становити 15-20 см, що і технічно, і економічно сповна допустимо. В цьому разі тепловтрати через стіни зменшуються на половину і більше.

Приблизно така ж ситуація зі світлопрозорими огорожами (вікнами і балконними дверима). Виробники таких конструкцій пропонують широку гаму виробів з різних матеріалів (метал, дерево, пластмаса) і з використанням різних склопакетів (одно-, дво- і навіть триамперні, газонаповнені, із захисним покриттям). Звісно, такі вироби сертифіковані на відповідність сучасним теплотехнічним нормам. Споживачу залишається вибрати найбільш прийнятний тип таких вікон або балконних дверей і замінити ним застарілі.

Теплові пункти

Утеплення зовнішніх огороджень і заміна світлопрозорих конструкцій дозволяє значно скоротити тепловтрати будівель, але чи відчують результати мешканці дому залежить від однієї дуже важливої умови – наявності обліку і регулювання внутрішньобудинкового теплоспоживання. Знову-таки, у спадок від радянського періоду ми отримали найпростіші системи опалення, в яких переважно використовувались теплопункти елеваторного типу. Основним елементом таких теплопунктів був гідроелеватор – це свого роду водоструминний насос, що працює за рахунок перепаду тиску в подавальній і внутрішньобудинковій тепломережах. Він забезпечував підготовку первинного теплоносія з високими параметрами температури і тиску для використання у внутрішньобудинковій мережі (де ці параметри значно нижчі) шляхом підмішування до первинного теплоносія води зі зворотного трубопроводу, тобто води, яка пройшла через загальну систему опалення будинку. Також гідроелеватор забезпечував циркуляцію готового теплоносія по внутрішньобудинковій мережі. Гідроелеватор підбирали для кожного конкретного будинку і розраховували на постійну подачу певної кількості теплової енергії без можливості регулювання – зменшувати чи збільшувати її. Такі теплопункти не мали також вузлів загальнобудинкового обліку спожитої теплової енергії.

Тепер уявімо собі таку ситуацію: зовнішні стіни дому утеплені, вікна і балконні двері замінені і, за розрахунками, вдвічі скорочено тепловтрати будинку, тобто теплової енергії на його опалення необхідно вдвічі менше. Однак, якщо в такому домі встановлено теплопункт елеваторного типу, цього не відбудеться. Теплопункт буде подавати ту ж кількість теплової енергії, що і до утеплення, тобто ту, на яку він був розрахований. У квартирах такого дому буде надмірно тепло, а власники квартир платитимуть за опалення стільки, скільки і до утеплення. Отже, щоб результати утеплення і, відповідно, зменшення тепловтрат були відчутними, необхідно замінити застарілий теплопункт на сучасний з можливістю регулювання і обліку теплоспоживання.

Сьогодні такі можливості дають використання т.зв. індивідуальних теплових пунктів (ІТП), які забезпечують насосну циркуляцію теплоносія у внутрішньобудинковій мережі, автоматичне регулювання теплоспоживання, зокрема за зміною погодних умов, і мають у своїй комплектації вузол загальнобудинкового обліку теплоспоживання. Заміна застарілих теплопунктів елеваторного типу на сучасні ІТП забезпечить облік і регулювання теплоспоживання на загальнобудинковому рівні. Тому, якщо діяти логічно, перед тим як утепляти будівлю, необхідно привести до ладу загальнобудинкову систему опалення, обладнати її функцією обліку і регулювання теплоспоживання. Тільки після цього варто утеплювати будівлю – і результат одразу відчуватимуть всі співвласники будинку у вигляді скорочення плати за опалення.

Хто має платити

І наостанок слід поставити запитання: хто ж повинен реалізовувати заходи для скорочення тепловтрат у системах опалення багатоквартирного житла? Відповідь тут, звичайно, однозначна – власники. На стадії теплогенерації і транспортування теплової енергії – це місцеві органи, якщо об’єкти в комунальній власності (якщо в приватній – приватні компанії). Вони мають знаходити необхідні засоби і ресурси для модернізації як котельних установок, так і для перекладання теплових магістралей і зовнішніх теплових мереж. Тим паче у тарифах на опалення закладена певна інвестиційна складова на ці цілі (поки, треба визнати, незначна). Стосовно житлових будинків, це клопіт їхніх власників – співвласників квартир у багатоквартирному будинку. Як засвідчує практика, об’єднавшись і створивши ОСББ, співвласники, незважаючи на всі труднощі нашого часу, можуть вирішувати всі питання термомодернізації своїх житлових будинків. До того ж в останні роки держава суттєво посилила свою підтримку в цьому напрямі. В Україні реалізовується цілий ряд державних і регіональних програм підтримки термомодернізаційної діяльності, починає роботу орієнтований на це Фонд енергоефективності.

Скорочення тепловтрат у системах опалення сьогодні є однією з найважливіших державних задач, що безпосередньо впливає на посилення енергетичної безпеки країни і її енергонезалежності. Для населення країни – це єдиний шлях зниження платні за теплову енергію, найдорожчий енергоресурс. І чим швидше ми зможемо реалізувати цю задачу і пройти цей шлях, тим швидше наша країна стане успішнішою, а народ – заможнішим.

Оцініть статтю:
[Всього оцінок: 4 Середній рейтинг: 4.8]

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here